Прощена неділя

Originally posted by edward_trad at Прощена неділя
7maslenica_4

Прохаю пробачення у всіх кого образив свідомо чи несвідомо....

Не забудьте попрохати пробачення у близьких...ми занадто часто їх ображаємо не помічаючи цього або не розуміючи наскількі були неправі...

Тарас Шевченко між стихійним традиціоналізмом та теоретичним модернізмом

Originally posted by edward_trad at Тарас Шевченко між стихійним традиціоналізмом та теоретичним модернізмом
Шевченко_ТГ-Снимок_из_коллекции_Розвадовского
УДК 141.7 Юрченко Е.А.

Тарас Шевченко між стихійним традиціоналізмом та теоретичним модернізмом

Анотація: в статті висуваються цікаві, нестандартні погляди на світоглядний аспект творчості Т. Шевченка, що спираються безпосередньо на його тексти, критику тощо. Аналізується широкий спектр поглядів Т. Шевченка: релігійних, соціальних, політичних, етичних тощо.
Ключові слова: традиціоналізм, модернізм, сакральність, елітаризм, егалітаризм

Collapse )

АДМІНІСТРАТИВНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: ЩО РЕФОРМУЄТЬСЯ І ЧИ ПОТРІБНО САМЕ ТАК?


Однією з основних подій, що відбуваються зараз в нашій країні є реформа місцевого самоврядування. Формально вона орієнтується на принципи децентралізації та дебюрократизації. Але чи так це насправді?

Реформою передбачається створення нових рівнів управління: повітів та громад (в новому розумінні цього слова). Як це буде виглядати конкретно? Наведемо розлогу цитату зі статті присвяченої опису реформи:

«…Перш ніж перейти до схеми, варто зупинитися на тих повноваженнях, які «осядуть» у повіті.

У повітової влади буде набагато менше повноважень, аніж у нинішньої районної. Більшість функцій перейде на низовий рівень, до громад. Натомість повітове самоврядування візьме на себе відповідальність за справи, які неможливо вирішити на базовому щаблі, — насамперед це стосується до медичної допомоги вторинного рівня (йдеться про лікарні зі стаціонаром). Окрім того, у повітових центрах працюватимуть представники виконавчої влади держави — державні урядники, які стежитимуть за законністю в діяльності органів місцевого самоврядування. Зокрема, урядники матимуть право зупинити рішення місцевих рад, якщо вони порушують закон або виходять за межі повноважень, з одночасним зверненням до суду.

Отже, поділ областей на повіти (або можна сказати — гуртування громад у повіти) відбуватиметься з урахуванням двох основних факторів: здатністю адміністративно-територіальної одиниці забезпечити мешканців якісними медичними послугами, а також можливістю ефективного контролю над місцевою владою.

В експертній пропозиції Ігоря Коліушка передбачено створення 129 повітів на всій території України замість 490 районів, а також близько 1,5 тисяч громад замість 11,5 тисяч суб'єктів місцевого самоврядування у нинішньому статусі. З тих 129 повітів 10 припадає на окуповану частину Донбасу, а 8 — на Крим із Севастополем.

Коліушко намагався проектувати повіти рівномірними. Так, 104 із 129 спроектованих повітів охоплюватимуть від 200 до 400 тис. мешканців. На думку експерта, це оптимальна кількість населення для «нових районів». Принаймні 6 повітів будуть меншими (понад 150 тис. мешканців). Ще 19 повітів будуть більше заселеними, ніж звичайні; зокрема, у 8 повітах замешкає понад 800 тисяч осіб.

Найзаселеніші повіти зосереджуватимуться довкола реґіональних центрів. Майже кожний обласний центр має «взяти під опіку» також прилеглі райони: подекуди — один, подекуди — по кілька. Скажімо, Житомирський повіт пропоновано сформувати з самого Житомира та 6 прилеглих районів. Загалом найбільше заселеними повітами, за проектом Коліушка, виходять: Київський — 2,8 млн. осіб, Харківський — 1,68 млн. осіб.

Базові послуги будуть зосереджені на рівні громади. Зокрема, людям доведеться їздити за різними довідками не «в район», а до центру громади. Децентралізація повноважень зумовить і «децентралізацію» чиновницького апарату, адже багатьом держслужбовцям доведеться перейти на роботу в органи місцевого самоврядування. Повітовий апарат буде набагато меншим, аніж нинішній районовий.

«Люди майже не матимуть стосунку до повітів у повсякденні. Ніяких адміністративних послуг у повітовому центрі не надаватимуть. Там сидітимуть державні чиновники, котрі здійснюватимуть нагляд і контроль за місцевою владою. Грубо кажучи, вони спілкуватимуться не з людьми, а з органами місцевого самоврядування», — зазначає Коліушко….»

Отже, неозброєним оком ми можемо побачити, що вся реформа зводиться до примусового об’єднання місцевих адмінодиниць в громади, а районів в повіти. Характерно, що область, як адміністративна одиниця залишається, хоча саме обласний рівень є найпроблемнішим з точки зору оборони загальнонаціональних інтересів. Саме обласний рівень породжує локальні олігархічні угрупування з федералістськими, а нерідко, прямо сепаратистськими амбіціями. Велике питання викликає і ефективність управління на обласному рівні. Більшість наших областей – це утворення, що розмірами та населенням перевищують таку європейську державу як, наприклад, Люксембург, а нерідко наближаються до таких держав, як наші прибалтійські сусіди.

Непогано виглядає така одиниця як повіт. З урахуванням розмірів України, було б логічним побудувати її адміністративну структуру саме на засаді одиниць приблизно такого рівня. Щось подібне ми бачимо, наприклад, у поділеній на префектури Франції. Але в тому-то й проблема, що при збереженні обласної структури повіти залишаться просто «укрупненими районами» і ніякі «заклинання» горе-реформаторів про те, що це принципово нове явище, справі не допоможе.

Набагато гіршою є ситуація з «громадами», тобто одиницями, на яких повинно концентруватись безпосереднє забезпечення життя громадян. По-перше, незрозуміло в чому буде полягати ефективність цих «мікромонстрів» з населенням в декілька десятків тисяч людей. Ні про яку реальну демократію при таких розмірах мова не може йти. Більше того, влада стане віддаленішою від громадян, ніж зараз.

По-друге, «добровільно – примусове» об’єднання адміністративних одиниць в громади вже зараз викликає опір на місцях. Характерно, що незадоволені не тільки представники місцевих еліт, але й звичайні громадяни.
Резюмуючи, можна сказати, що реформа не вирішує жодної з проблем. З одного боку, залишається реальною загроза федералізації, з іншого - ніякої надії на покращення якості управління немає.

Едуард Юрченко

И никакой химии

Originally posted by unbelievableme at И никакой химии
Оригинал взят у wombatik в И никакой химии

Фото JOAN WILLIAMS / Rex Features с сайта Daily Telegraph
Фото Joan Williams

Королевским корги сейчас дают гомеопатические лекарства и травки с учетом их преклонного возраста.
Это журналу Town & Country рассказал тренер королевских собак доктор Роджер Магфорд, зоопсихолог и терапевт.
Как пишет Daily Telegraph, ближайший выпуск Town & Country будет целиком посвящен Елизавете II и ее 90-летию.
Collapse )

«ПІДСТАВИ НАЦІОКРАТІЇ» РОМАНА КОВАЛЯ ТА ПОЧАТОК ОНОВЛЕННЯ НАЦІОКРАТИЧНОЇ ІДЕЇ



Праця сучасного українського історика та ідеолога Романа Коваля «Підстави націократії» відіграє велику роль в сучасному світогляді українського націоналізму. Фактично з неї розпочалася адаптація ідеї націократії до реалій сьогодення. Характерно, що в інтерпретації Романа Коваля відчутно підсилені (порівняно зі Сціборським) традиціоналістичні та елітаристські елементи. Це не випадковість, а адекватна реакція на зміни в сучасному світі. Отже, розберемо роботу по порядку.

По-перше, Коваль одразу визначає головну проблему українства як відсутність адекватного проводу, що призводить до всіх інших проблем.

По-друге, з цього виводиться логічний висновок, що головна ознака націократії – це перебування при владі національної еліти. Але тут як раз проявляється адаптація націократії до реалій розчарованого в демократії сьогодення.

Третім аспектом «Підстав націократії» є однозначне визначення Нації як кровної в своєму фундаменті спільноти. Варто ще раз згадати про те, що даний підхід відповідає класичному правому розумінню Нації.

У четвертій своїй тезі Роман Коваль висуває ідею «турніру націй» або, простіше кажучи, визнає необхідність участі нашого народу в жорсткій конкуренції з іншими, що нерідко виходить за межі стандартної моралі. На фоні ліберального «націоналізму» більшості «професійних українців» звучить це досить радикально. Але елементарний здоровий глузд свідчить про правоту автора. Не варто забувати й про те, що сучасність загострює конкуренцію між націями та країнами.

П’ятою теоретичною думкою пана Коваля є революційно поставлена теза «демократія або державність»? Він не побоявся поставити це питання і дати несприятливу для демократії відповідь. Об’єктивно кажучи, весь хід української та європейської історії (якщо її знати, на відміну від вітчизняних лібералів) підтверджує його думку.

Шостою тезою є думка про те, що українському народові природно відповідає персоналізований механізм авторитетної влади, а не безвідповідальність оманливої колегіальності.

Сьомим моментом є запропонований Ковалем рецепт духовного відродження українства та надання наснаги для боротьби Нації за волю та панування. Його він вбачає в «ідеї серединності» або, простіше кажучи, в україно- або києвоцентричній свідомості. Саме це є надійнішим засобом, ніж різноманітні фобії щодо чужинців.

Восьмим принциповим питанням, що підіймається в роботі, є ідея коріння авторитету національної еліти. Автор дає відповідь пряму і неполіткоректну – сила. Зрозуміло, що йдеться не тільки про примітивну фізичну силу, а й про міць моральну, інтелектуальну та духовну.

Але на завершення, що можна вважати дев’ятим принципом, Роман Коваль закликає нас творити «українську легенду», яка одна здатна повести за національним проводом маси. Дійсно, не варто їх недооцінювати через властивий правим елітаризм. Людина не може існувати без серця та мозку, але й існування мозку та серця без тіла важко вважати життям (навіть якщо сучасна наука надасть для цього можливості). Такі самі взаємовідносини Нації та аристократії.

Резюмуючи, варто відзначити, що праця Романа Коваля «Підстави націократії» стала справжнім ковтком чистого повітря для українського націоналізму в добу, коли проводилась його інфільтрація чужими ліволіберальними ідеями.

Празднование 71-ого Дня Рождения князя Лихтенштейна Ханса-Адама ІІ

Originally posted by kapenot88 at Празднование 71-ого Дня Рождения князя Лихтенштейна Ханса-Адама ІІ
14 февраля лихтенштейнскому князю Хансу-Адаму ІІ исполнилось 71 год. В воскресенье вечером в замке Вадуц по случаю праздника состоялся прием, на котором присутствовал именинник вместе с супругой княгиней Марией.

imageresize (1)

Collapse )

МІФ РУСІ -УКРАЇНИ

«Творити нове життя на грані двох світів» – ось міф майбутнього України. Він тісно пов’язаний із цінностями «Європи», як ми казали, скоріше з «духовним визнанням» цієї Європи, ніж з її розумо вим сприйманням. Врешті – воскресіння міфу вождя – міфічно вивищеної індивідуальності провідника нації. Свою особисту та часову обмеженість Вождь перемагатиме призначенням свого наступника, при чому ця його функція носитиме риси не менш містичні. Можна собі сьогодні цілком уявити воскресіння містерії «Le roi est mort, vive le roi!».

"Доба націоналізму" Ярослав Оршан

«ДВІ РЕВОЛЮЦІЇ» ЯРОСЛАВА СТЕЦЬКА ТА ПЕРСПЕКТИВИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ



Фундаментальна праця класика української правої думки Ярослава Стецька була і залишається дороговказом для українських націоналістів сьогодення.

Нерідко особи, не знайомі з цією працею або відверто налаштовані на саботування правої ідеї, висловлюють думку про те, що ця праця є ледь не маніфестом «демократичного націоналізму». Насправді ж ситуація є діаметрально протилежною. Класична праця ідеолога та героя України є попередженням проти недооцінки внутрішньополітичного фактору державницькими силами та, передусім, загрози лівацтва в псевдонаціональних шатах.

Для нас, українських націоналістів сучасності, державницька ідея визначає соціальну так само, як Дух надає сакральності та сенсу існування матеріальному тілу. Саме так варто розуміти гармонію соціального та національного в цій праці.

Це не означає того, що ми повинні забувати про важливість соціального фактору, власне, це і є першорядною темою праці Стецька. Але ми повинні розуміти соціальність по-правому.

Ось як розуміє Хмельниччину, що надихає нас, Ярослав Стецько:

«Богдан унеможливив ворогам вбивати клин поміж «черню» і Українською провідною верствою, поміж соціальним і державним, бо він вмів спрямовувати в одне русло обидві рушійні сили Визвольного руху. Незаперечний факт, що соціальний момент співвирішальний у Національно-визвольному русі. Після Богдана прийшов знову роздор, Москва почала оперувати, як завжди, соціальною демагогією з допомогою наших «татарських людей», а з другого боку керівна верства, що шукала союзника назовні – в Польщі або Москві. Таким чином ворогові вдалося роз’єднати непереможний Український народ, народ Богуна, Сірка, народ козацького рицарства».

Лише органічна єдність Нації врятує та приведе до перемоги українців. Але ця єдність не має нічого спільного з примарним «демократизмом» адептів антиєвропейських та, відповідно, антиукраїнських побрехеньок про «свободу, рівність та братерство». Ні, істинна українська соціальність є єдністю організму, де заклики до «рівності та демократії» (читай компромісу олігархів та зденаціоналізованого натовпу) сприймаються як прояв хвороби. Істинна українська соціальність передбачає чітке виконання кожним органом національного організму своєї функції подібно до того, як її виконують органи тіла.

З іншого боку, наш аристократизм не може поєднуватися з презирством до мас або тим більше протиставляти їх природній еліті. Це значно менша загроза, ніж лівацтво, але її теж не варто недооцінювати. Позиція еліти, що протиставляє себе народові, серцем та мозком якого вона є, абсолютно неадекватна і самогубна. Вона веде її до деградації, та, врешті-решт, до самознищення.

«Наша революція – загальна революція всього життя. Життя – це єдність всіх переживань. Національне і соціальне – дві сторінки одної медалі, одного життя. Носієм нашої революції є Народні маси, тому тим більше немає мови про однобічність Української революції. І як зберігачем Національної ідеї є сьогодні Народ, що в своїй масі став героєм, і символізує Націю (себто єдність мертвих, живих і ненароджених), так тим самими соціальний аспект революції – невідривна частина цілого. Сукупність усіх життєвих потреб Народних мас мусить бути вирішена. Без Національної та соціальної революції немає Українського визволення. Хто це відкидає, ставить на інтервенцію. Треба вже нарешті не допустити троянського коня чужої соціальної демагогії, що завжди валила зсередини Українську державу чи боротьбу за її відновлення. В усіх етапах Української Національної революції вже відразу, в перший момент, учасником буде весь Народ. І найважливіше те, щоб якнайбільше скріпити динамічну силу народу, що бореться».

У цих величних словах Ярослав Стецько не тільки підсумовує соціальний та національний ідеал нашої боротьби, а й розкриває глибше розуміння націоналізму як метафори та сутності Життя, відвічної стихії, що протиставляється лівацьким космополітичним силам смерті та розкладу.

http://vk.com/id40985756?w=wall40985756_8558%2Fall

В Испании умер 107-летний винодел, пивший вместо воды только красное вино



Испанский долгожитель Антонио Докампо Гарсиа, полностью заменивший воду красным вином, скончался в возрасте 107 лет от пневмонии. Об этом 3 февраля сообщила ABC.

Сын Гарсии Мануэль Докампо сообщил, что его отец на протяжении многих лет не брал ни капли воды в рот, с каждым приемом пищи выпивая до 1,5 литра вина. Но не простого, а изготовленного на собственной винодельне без каких-либо консервантов.
«Если производилось 60 тысяч литров вина в год, то три тысячи из них он оставлял для себя. Его любовь к этому напитку была безграничной», — сказал Мануэль Докампо. Также Гарсия мог употребить бокал бренди перед завтраком, чтобы «уже с утра зарядиться энергией».



Гарсия начал заниматься выращиванием винограда и производством красного вина после Гражданской войны. Он утверждал, что преданность напитку, которому он посвящал все свое время, позволяла ему придерживаться «полезного рациона», который ему не вредил. Алкоголь помогал ему оставаться молодым и здоровым, поэтому до последних лет он обладал завидным здоровьем. Антибиотики долгожитель начал принимать в возрасте 103 лет.

Гарсия трудился каменщиком с 9 лет, служил в гражданской гвардии и, еще в 1936 году, участвовал в Гражданской войне (1936−1939 гг.) на стороне Франко. К несчастью для него, во время войны пришлось оплакать смерть своего брата. Один из самых печальных моментов в жизни, сказал он про то время. Тем не менее, он смог найти утешение в любви своей жены, которую он увидел снова после войны.
Докампо Гарсиа оставил после себя четырех детей, семерых внуков, десять правнуков и одного праправнука.

Сколько лет долгожитель не пил воду — неизвестно.

Вполне возможно, что старому виноделу и впрямь вино пошло на пользу. Но тут есть нюанс: не указано, пил ли он неразбавленное вино, или всё-таки разбавлял его. К тому же он пил именно домашнее вино собственного производства, без консервантов. Наверняка и серой собранный виноград не обрабатывал. В то время как вино, которое стоит на прилавках магазинов, содержит ряд веществ, в том числе и консервантов, так что вряд ли стоит перенимать "диету", которую использовал Антонио Докампо Гарсиа.
Хотя... если у Вас есть собственный виноградник в Галисии... :)