edward_trad (edward_trad) wrote,
edward_trad
edward_trad

Едуард ЮРЧЕНКО, Валентин ГАЙДАЙ ФРАНЦУЗЬКА АНТИНАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ( частина 7 )



«Французька» республіка та «російський» совок

При вивченні історії революції 1789 року свідомо чи ні виникають паралелі із жовтневим переворотом 1917-го. Цікаво буде проаналізувати «Велику французьку революцію» під цим кутом зору. Перше, що відразу впадає у вічі, — це хворобливе псевдомесіанство, що однаковою мірою було властиве як радянському «патріотизмові», так і республіканському «патріотизмові» французьких революціонерів. І перші і другі ставили собі за мету нав’язування своїх поглядів та способу життя всьому людству. Характерно, що обидва ці явища шукали своє виправдання не в адекватному захисті національних інтересів, а в ідеї «ощасливлення» людства – яке про це, звісно ж, не просило. Відмінність між якобінським «патріотизмом» (епігонами якого є радянські «патріоти») та етнічним націоналізмом найкраще сформулював засновник інтегрального націоналізму Шарль Морас: «...якщо події запитають: батьківщина чи людство, що ми тоді повинні робити? Ті, хто скаже: Франція понад усе, це – патріоти; а ті, хто скаже: «Франція, але...» – це апостоли гуманізму». А ось як коментує це дослідник націонал-революційних рухів Ернст Нольте: «Постулат абсолютного суверенітету змушує Мораса до вирішального кроку, що виразно відділяє його погляди від якобінського націоналізму. Цей націоналізм ніколи не робив принципової відмінності між нацією і людством: для нього революційне становлення нації на руїнах “старого режиму” є лише етапом розвитку людства і Франція, як передова країна, повинна передати цю місію усім народам. Без цього діяння, без цієї місії нація була б нічим: якобінський націоналізм не нарцисичний, а месіанський за своєю природою» [12].

Другою рисою, що споріднює французьких революціонерів із їхніми радянськими наступниками, є специфічне поєднання шовінізму з космополітизмом. Безумовно, шовінізм та космополітизм – явища нібито протилежні, але в тому й справа, що все залежить від того, як розуміти націю. Чи був властивий французьким революціонерам шовінізм? Безумовно. Аббат Баррюель, критикуючи політику якобінців, писав: «Націоналізм посів місце загальної любові. Стало припустимим зневажати, обманювати і ображати іноземців. І всі ці діяння зводилися в ранг патріотизму. Якобінські вожді абсолютно чітко “етнізували” своїх супротивників: “Федералізм і забобони говорять бретонським діалектом, еміграція і ненависть до республіки – німецькою, контрреволюція – італійською, а сепаратизм – баскською». З 1792 року республіканський «патріотизм» набув яскраво виражених рис войовничого шовінізму. Його ознаками були й піднесена до рівня державної політики недовіра до іноземців, і страх перед ворожим оточенням, і презирство до політично «відсталих» сусідів, і відверте прагнення до анексії й інших форм зовнішньої експансії.

Але шовінізм цей дивним чином поєднувався з абсолютною байдужістю в питаннях походження. Для французького революційного шовініста ворожими були лише ті іноземці, які не хотіли визнавати гасла революції, фактично його ворогом була будь-яка людина (не виключаючи французів), яка намагалася вберегти свою культурну ідентичність та не хотіла сприймати ідеали т.зв. «свободи, рівності та братерства». Варто підкреслити, що ці ідеали мають таке ж відношення до традиційних цінностей французької нації, як і до вірувань папуасів або індіанців Амазонії. Французька мова, яку революціонери силою нав’язували нещасним бретонцям, цікавила їх не тому, що вона була французькою, а тому, що вона була мовою революції. Як тут не згадати слова провідного комуністичного поета Маяковського: «Я русский бы выучил только за то, что им разговаривал Ленин».

Останнє, що об’єднує франко-республіканську та радянську версії патріотизму, – це їхні глибоко руйнівні наслідки для етнічної нації, яка, по суті, перетворюється на паливо для матеріалізації химер революційної свідомості. Результатом цього є втрата національної ідентичності (аж до зміни антропологічних характеристик), колосальні демографічні збитки і, найстрашніше, – мутація менталітету, яка робить націю беззахисною біомасою, «гумусом» для розвитку інших етносів, здоровіших у соціально-психологічному плані. Для того, щоби переконатися у доречності цих слів, досить пройтися вулицями сучасних Парижа та Москви.
1. Див., напр., навіть одну з найбільш науково коректних праць із відповідної проблематики в сучасній Україні: Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – С. 109–118.
2. Птифис Ж.-К. Людовик XIV. Слава и испытания: Пер. с франц. И.А. Эгипти. – СПб.: Евразия, 2008. – С. 295.
3. Фай Г. За что мы сражаемся? Идеологический словарь: Пер. с франц. А.М. Иванова. – М.: ИЦ «Слава»; Форт-Профи, 2007. – С. 144.
4. Після катастрофічного землетрусу на Гаїті 12 січня 2010 року, який майже повністю зруйнував країну і спричинив загибель 300 тисяч її мешканців, деякі теологи, політики й публіцисти наголошували на тому, що цей катаклізм був покаранням за масове використання гаїтянами сатанинських практик. Див., напр.: Стешин Д. Битва Богов: Республику Гаити сгубил культ Вуду? // Комсомольская правда в Украине. – 2010. – 18 января. – С. 9.
5. Саїд Е. Культура й імперіялізм: Пер. з англ. – К.: Критика, 2007. – С. 387.
6. Олар А. Христианство и французская революция. 1789-1802 // http://www.krotov.info/history/18/1789rev/olar.htm.
7. Rewolucja francuska nauczycielk ludobуjcуw // http://www.wprost.pl/ar/108493/Mistrzowie-Hitlera/.
8. Урланис Б.Ц. Войны и народонаселение Европы. – М.: Соцэкгиз, 19б0. – С. 393.
9. Термін «інтеліґенція» (від лат. intelligens — той, що розуміє, мислить; розумний) введено російським письменником Петром Боборикіним (1836–1921) у 1860-х роках для позначення суспільного прошарку людей, які професійно займаються розумовою (зокрема, творчою) працею, розвитком і поширенням культури. Згодом, однак, це поняття зазнало суттєвої змістової трансформації. Внаслідок невиправданого розширення кола позначуваних ним явищ (з-поміж іншого, через систематичне ужиття радянською пропагандою словосполучень «трудова інтеліґенція», «робітнича інтеліґенція» тощо), самий термін було значною мірою дискредитовано. Нині дедалі більше дослідників протиставляє «інтеліґентів» як свого роду «розумових обивателів», дилетантів-кон’юнктурників, схильних до некритичного засвоєння будь-яких «модних» ідей, власне інтелектуалам. Відтак, сьогодні доречніше було б говорити саме про Хама-інтеліґента без додавання частки «псевдо». Проте, з огляду на деякі дотепер актуальні стереотипи, у цьому тексті її використано як показник хибності й безпідставності претензій названої суспільної групи на культурне та інтелектуальне лідерство і взагалі на будь-яку соціальну корисність.
10. Французская революция XVIII века. Экономика, политика, идеология / Отв. ред. Г.С. Кучеренко. – М.: Наука, 1988. – С. 175.
11. Тарле Е.В. Наполеон. – М., 1941. – http://militera.lib.ru/bio/tarle1/05.html.
12. Нольте Э. Фашизм в его эпохе: Пер. с нем. – Новосибирск: Сибирский хронограф, 2001. – С. 119.

ДАЛІ БУДЕ....
Tags: "французька " революція, Європа, Франція, лівацтво, націоналізм, традиціоналізм
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment