edward_trad (edward_trad) wrote,
edward_trad
edward_trad

Едуард ЮРЧЕНКО, Валентин ГАЙДАЙ. ФРАНЦУЗЬКА АНТИНАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ ( частина 3 )


Революція проти релігії

«Велика французька революція» мала відверто антихристиянський характер. Вже буквально на першому, відносно поміркованому її етапі було здійснено спробу насильницького реформування католицької церкви. Захисники революції нерідко стверджують, що мова йшла лише про те, щоби поставити церкву на службу державі; у крайньому випадку – про появу нової християнської конфесії. Але насправді «цивільний устрій духівництва» (як делікатно іменувалося зґвалтування французької церкви) ніс у собі речі, несумісні не тільки з католицизмом, який французька нація сповідувала протягом усього свого існування, але й із християнством загалом і навіть просто зі здоровим глуздом.

Про те, що релігійна конфесія, яка виникла в результаті, не могла бути католицькою за визначенням, не варто навіть говорити. Але безпрецедентним насильством над засадами християнської віри став порядок призначення представників духівництва, яких мусили обирати всі виборці певної території, незалежно від їхніх релігійних переконань. Тобто виходило так, що, приміром, у деяких містечках Лотарингії священика фактично призначала місцева юдейська громада, яка мала там більшість голосів. До такого знущання не додумались навіть більшовики. При цьому треба зазначити, що багато священиків ці правила не прийняли, за що їх було піддано різноманітним репресивним заходам, зокрема й фізичному теророві.

Наступним етапом ескалації антихристиянської політики революціонерів стала спроба введення т. зв. «культу розуму», що супроводжувалася відвертим цинізмом та безпрецедентно жорстокими репресивними заходами з метою викорінення християнства.

Далі – більше. Черговим актом знущання над традиційною духовністю французької нації стала спроба запровадження «культу вищої істоти». Ця специфічна релігійна система взагалі не мала нічого спільного ані з християнством, ані з іншими відомими людству віруваннями. Відповідний декрет було прийнято революційним Конвентом на засіданні 18 флореаля II року (7 травня 1794 р.). Сутність культу визначалася трьома першими параграфами цього документу, сформульованими так: «1) Французький народ визнає існування вищої Істоти і безсмертя душі. 2) Він визнає, що гідним вищої Істоти культом є виконання обов’язків людини. 3) На перше місце серед цих обов’язків він ставить обов’язок гребувати поганою вірою і тиранією, карати тиранів і зрадників, допомагати нещасним, шанувати слабких, захищати пригноблюваних, робити іншим всяке можливе добро, не бути несправедливими ні до кого». Організація культу передбачалася пунктами декрету, які говорять про встановлення свят для того, щоб «нагадувати людині про божество і гідність її власної подоби». Окрім чотирьох політичних свят, річниць 14 липня 1789 р., 10 серпня 1792 р., 21 січня 1793 р. і 31 травня 1793 р., вуроці мало бути ще 36 свят. Серед них на першому місці повинне було стояти «свято вищої Істоти і Природи». «Природа» потім зникла з назви свята. У цьому ж декреті є пункт, згідно якого 20 преріаля повинно було відбутися перше таке свято, втаємничене тільки вищій Істоті [6].

Після повного провалу «культу вищої істоти» республіканська влада обрала шлях поєднання репресій та ігнорування – приблизно в такий спосіб більшовики боролися з християнством за часів радянської влади. Політика була спрямована на те, щоб не провокувати французів на прямий опір антихристиянським репресіям, але, водночас, поступово витісняти всі прояви релігійності з національного життя. Саме на цьому етапі та частина священників, що погодилася на антикатолицький «акт про цивільний устрій духівництва», зрозуміла, чим закінчується угода з дияволом: золото, яким він платить, перетворюється на багнюку. Вони зрадили свою віру, але держава, яка обіцяла їм за це винагороду, відмовилась від них, а маси простих французів підтримували ту частину священників, яка пронесла відданість своїй релігії крізь роки переслідувань. Цікавим фактом є те, що доба відносного пом’якшення ставлення до церкви супроводжувалася справжнім вибухом релігійної активності серед французів. Церкву почали відвідувати навіть ті, хто до революції ігнорував релігійне життя. Для мільйонів французів церква стала останнім уламком їхньої зруйнованої батьківщини…

Тій частині українських патріотів, які скептично ставляться до релігії Спасителя і є прихильниками відродження язичницьких традицій, цікаво буде дізнатися, що найбільше постраждали (а, кажучи прямо, були знищені) саме рудименти дохристиянських вірувань населення Франції, що сягали своїм корінням кельтської доби. Католицизм із його потужною догматикою та опорою на Священне Писання, зрештою, зміг відродитися достатньо швидко. Живу ж народну релігійність, що мала двовірний характер та несла в собі риси світогляду давніх індоєвропейців, було втрачено назавжди.

Література та примітки:

Див., напр., навіть одну з найбільш науково коректних праць із відповідної проблематики в сучасній Україні: Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – С. 109–118.
Птифис Ж.-К. Людовик XIV. Слава и испытания: Пер. с франц. И. А. Эгипти. – СПб.: Евразия, 2008. – С. 295.
Фай Г. За что мы сражаемся? Идеологический словарь: Пер. с франц. А. М. Иванова. – М.: ИЦ «Слава»; Форт-Профи, 2007. – С. 144.
Після катастрофічного землетрусу на Гаїті 12 січня 2010 року, який майже повністю зруйнував країну і спричинив загибель 300 тисяч її мешканців, деякі теологи, політики й публіцисти наголошували на тому, що цей катаклізм був покаранням за масове використання гаїтянами сатанинських практик. Див., напр.: Стешин Д. Битва Богов: Республику Гаити сгубил культ Вуду? // Комсомольская правда в Украине. – 2010. – 18 января. – С. 9.
Саїд Е. Культура й імперіялізм: Пер. з англ. – К.: Критика, 2007. – С. 387.
Олар А. Христианство и французская революция. 1789-1802 // http://www.krotov.info/history/18/1789rev/olar.htm
Rewolucja francuska nauczycielk ludobуjcуw // http://www.wprost.pl/ar/108493/Mistrzowie-Hitlera/
Урланис Б. Ц. Войны и народонаселение Европы. ― М.: Соцэкгиз, 19б0. – С. 393.
Термін «інтеліґенція» (від лат. intelligens — той, що розуміє, мислить; розумний) введено російським письменником Петром Боборикіним (1836–1921) у 1860-х роках для позначення суспільного прошарку людей, які професійно займаються розумовою (зокрема, творчою) працею, розвитком і поширенням культури. Згодом, однак, це поняття зазнало суттєвої змістової трансформації. Внаслідок невиправданого розширення кола позначуваних ним явищ (з-поміж іншого, через систематичне ужиття радянською пропагандою словосполучень «трудова інтеліґенція», «робітнича інтеліґенція» тощо), самий термін було значною мірою дискредитовано. Нині дедалі більше дослідників протиставляє «інтеліґентів» як свого роду «розумових обивателів», дилетантів-кон’юнктурників, схильних до некритичного засвоєння будь-яких «модних» ідей, власне інтелектуалам. Відтак, сьогодні доречніше було б говорити саме про Хама-інтеліґента без додавання частки «псевдо». Проте, з огляду на деякі дотепер актуальні стереотипи, у цьому тексті її використано як показник хибності й безпідставності претензій названої суспільної групи на культурне та інтелектуальне лідерство і взагалі на будь-яку соціальну корисність.
Французская революция XVIII века. Экономика, политика, идеология / Отв. ред. Г. С. Кучеренко. – М.: Наука, 1988. – С. 175.
Тарле Е. В. Наполеон. – М., 1941. –
Нольте Э. Фашизм в его эпохе: Пер. с нем. – Новосибирск: Сибирский хронограф, 2001. – С. 119.


ДАЛІ БУДЕ,,,,
Tags: "французька " революція, Європа, Франція, лівацтво, націоналізм, традиціоналізм
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments